Письменник, краєзнавець, журналіст і кінематографіст Сергій Буров окреслив історію Палацу моряків Маріуполя. 

Ця двоповерхова будівля стоїть на невеликому пагорбі біля розвилки доріг, одна з яких веде на селище Піщане, а інша повертає на вулицю Азовську. З дороги її не розгледіти: від поглядів пасажирів легкових автомобілів і маршрутних таксі затуляють великі дерева.

Читайте також: Історія літнього театру у Маріуполі

Якщо не полінуватися і підійти ближче, можна розгледіти будівлю детальніше. До неї ведуть сходи, які закінчуються балюстрадою перед фасадом. Центральна частина фасаду прикрашена колонами й аттиком із напівциркульними прорізами. Ліворуч і праворуч від центральної частини розташовані досить великі балкони. Всемогутній час і бурхлива епоха змін у нашій країні добряче пошарпали витвір довоєнних зодчих. Нинішні власники будівлі, а належить вона начебто тепер ТОВ "Торгмортранс АМП", намагалися повернути будівлі первісний вигляд, робили ремонт і фарбування фасадів, але сусідство з вугільними причалами порту всі зусилля звели нанівець. Мабуть, архітектори, обираючи місце для його будівництва, не врахували наслідки від близького сусідства з портом. І все ж будинок біля дороги і зараз по-своєму гарний.

Від старожилів Приморського району вдалося дізнатися, що його побудували до війни для Палацу моряків, який було відкрито 1940 року. Зберігся фотознімок тих років, який зробив фотолюбитель, згодом відомий скульптор Іван Савелійович Баранніков. Допомогли відшукати це рідкісне зображення Палацу педагоги-пенсіонери Неллі Петрівна та Микола Федорович Савранські. А Неллі Петрівна ще й розповіла, що було всередині будинку з колонами. Ось її розповідь: "Довоєнний час, починаючи з тридцять сьомого року, я пам'ятаю добре, тоді я пішла в перший клас 32-ї школи. Пам'ятаю і Палац моряків. Це був шикарний палац. Плоский дах, на ньому було влаштовано танцмайданчик. Щовечора, особливо у вихідні та святкові дні, там було повнісінько молоді. Грав духовий оркестр, молодь танцювала. Усередині був досить великий  зал для глядачів зі сценою. У Палаці були всілякі гуртки для молоді та учнівської дітвори: спортивний, художньо-літературний, струнний оркестр, хор. Я відвідувала художньо-літературний гурток. Ми ставили вистави, літературні монтажі до свят. Що вразило нас, дітей, коли ми вперше потрапили до зали, де проводив виставу дитячий хор? Відчинили перед нами двері, і ми в подиві зупинилися: посеред залу стояв величезний білий лакований рояль. Говорили, що його купили в Америці і привезли морем до Маріуполя. Було кілька кімнат відпочинку, у них біля диванів лежали шкури білих ведмедів. Тоді директором Палацу був Донський. Прізвище прекрасно пам'ятаю, а ось ім'я та по батькові, на жаль, забулись».

Читайте також: Історія маріупольських пляжів від Сергія Бурова 

Довелося почути й абсолютно неймовірну історію, пов'язану з колишнім Палацом моряків. Нібито його побудували за особистим розпорядженням Й.В. Сталіна, ба більше, начебто вождь виступав з балкона Палацу під час його відкриття. Звичайно, це найчистішої води вигадка. Але ось те, що високі гості з Москви були тут - факт, підтверджений кількома свідками цієї події. Це були Герої Радянського Союзу океанограф і гідробіолог Петро Ширшов і радист Ернст Кренкель - двоє з четвірки радянських полярників, які з 21 травня 1937 року до 19 лютого 1938 року дрейфували на крижині з науково-дослідною станцією "Північний полюс" Північним Льодовитим океаном. У передвоєнні роки відважні дослідники Арктики Іван Папанін, Євген Федоров і названі вище Ширшов і Кренкель були воістину народними героями. Не випадково робітники порту, жителі припортових селищ з натхненням зустріли Петра Петровича та Ернста Теодоровича, а потім, затамувавши подих, слухали їхні виступи.

З початком Великої Вітчизняної війни діяльність Палацу моряків припинилася, а в його приміщеннях розмістився флагманський пункт (штаб) Азовської військової флотилії, яка була сформована 20 липня 1941 року у складі Чорноморського флоту. Командувачем флотилії призначили капітана I рангу О.П. Алєксандрова, воєнкомом - бригадного комісара А.Д. Рощіна.

Читайте також: Про що розповів старий план Маріуполя 

У перших числах жовтня 1941 року будівля спорожніла. Останні частини Червоної армії залишили Маріуполь. Передові підрозділи німецьких військ уже захопили Іллічівський район. Їхні розвідники-мотоциклісти дісталися центру міста, але до селища Піщане не дійшли. Скориставшись моментом, місцеві жителі, хто спритніший, кинулися тягнути з Палацу все, що потрапляло під руки. Але незабаром окупанти прийшли і в ці місця. Їхні представники під загрозою суворого покарання зажадали негайно здати награбоване в комендатуру. Про те, як було виконано наказ, нічого невідомо. У книзі В.М. Зінов'євої "Щоб життя тривало. Приазов'я в період окупації. 1941 - 1943" повідомляється, що гітлерівці влаштували в осередку культури моряків будинок розпусти. У вересні 1943 року окупанти, залишаючи місто під ударами з'єднань і частин Червоної армії та морських десантників, спалили більше половини міських будівель, зокрема й Палац моряків. Погорілка довго стояла самотньо в оточенні одноповерхових будиночків.

Лише на самому початку шістдесятих років ХХ століття будівлю було відновлено і одночасно переплановано всередині. У її кімнати, що пахнуть фарбою, вселилася контора "Торгмортрансу" - торгової організації, однієї з найкращих у нашому місті. У період повального дефіциту в його магазинах і на базах можна було навіть людині, далекій від торгового флоту, "дістати" ті товари, які ніколи не бували у звичайних торгових точках. Але не для цього, звичайно, була створена ця організація. Її головне завдання полягало в тому, щоб забезпечити продовольчими і промисловими товарами першої необхідності екіпажі суден Азовського морського пароплавства, а також працівників судноремонтних заводів і портів Маріуполя, Таганрога, Бердянська і Керчі. Головна контора "Торгмортрансу" перебувала в тій будівлі, про яку тут іде мова. Поряд з нею в ньому розміщувалися в різний час плавлавка, магазин, їдальня.

Читайте також: Як називали вулиці Маріуполя - дослідження краєзнавця Сергія Бурова 

Поки процвітало Азовське морське пароплавство, і торгова організація зі звучною назвою "Торгмортранс" міцно стояла на ногах. Але потім пароплавство збанкрутувало, і торгова організація втратила свого головного клієнта. Частину приміщень довелося здати в оренду різним фірмам. Вони, судячи з усього, не дуже-то дбають про зовнішній вигляд свого місцеперебування. Все ж хочеться вірити: рано чи пізно історична будівля набуде первісного вигляду.

Нагадаємо, раніше публікували розповідь Сергія Бурова про Приморський бульвар Маріуполя. 

Фото: з відкритих джерел